«Чого мене спокушаєте, лицеміри?» (Мт. 22, 18), - реакція священика УГКЦ на пасквілі ватажків "угрупування Догнала"

26-10-2009

• Категорія:

• Теги:

• УГКЦ

Саме на ці Христові слова, спрямовані до фарисеїв, бажаю звернути увагу чотирьох диваків, котрі, вважаючи себе єпископами, закидають мені, що я, згідно їхніх слів, є «зрадником Христа і Церкви, стягнув Боже прокляття на себе, свою родину і на всіх, хто зі мною творить внутрішню єдність і мені підпорядковується. Якщо не буду чинити покаяння і помру у стані нерозкаяності, навіки загину. Покаяння з мого боку полягає в тому, що прилюдно визнаю віру, відречуся єресей Гузара і попрошу папу знову прийняти мене до Церкви» (пасквіль від 25.09.2009).

На початок, бажаю заявити, що мені неприємно з ними спілкуватися, тому свого листа я адресую не їм особисто, а всім чесним християнам з наміром не оправдатися, бо не почуваю за собою ніякої провини, а застерегти і виявити поважні відхилення у світогляді цих диваків, котрі вдають із себе єпископів.

По-перше, я не належу до так званої УПГКЦ, котра ніким не зареєстрована і про котру ніхто крім них самих не знає. Тому рішення їхнього, так званого, «постійного синоду» для мене не має жодної вартості і для мене є смішним.

По-друге, жодна людина, котра не має на це повноважень, не може назвати мене зрадником. Якщо ці люди заявляють, що я зрадив Ісуса Христа, то, цікаво, за кого вони себе мають? А якщо заявляють, що я зрадив Церкву, то вони порушують презумпцію невинності, адже лише суд може встановити чиюсь вину, а тим більше - зраду. В подібний спосіб поступали, так звані «трійки» НКВД, коли без суду і слідства у свій час засуджували на смерть наших чесних людей.

По-третє, ці диваки, котрі лякають, що я, якщо не покаюся, «згину навіки», нехай добре уважають щоб вони самі спаслися, адже каятися, як видається, потрібно найперше їм самим. Хоча б з тієї рації, що я є правно висвяченим священиком, а вони - самозванці, котрі присвоїли собі чужу гідність.

Крім того, мені пропонують просити папу, щоб мене «знов прийняв до Церкви». По-четверте, я ніколи з Церкви не виступав і до неї буду належати до самої смерті, та і по смерті, сподіваюсь, - також. А те, що ці диваки відіслали копію свого пасквілю про «анатему» папі, ще не означає, що папа його схвалює і благословляє. А поза тим, не розумію, яке відношення має папа до цієї УПГКЦ, котрої Ватикан не визнає? Не здивуюсь, якщо за ці слова, вони відважаться ще й на папу накласти «анатему», адже він також до сьогодні ще не засудив, так званих, «єресей Гузара», котрих насправді не існує.

І на кінець, не можу зрозуміти, яким чином «документ» був виданий 25 вересня 2009 р., якщо саме «рішення» (згідно тексту) було прийняте 26 вересня 2009 р. У цьому випадку хочу розповісти не дуже шановним авторам пасквілю таку народну усмішку: «Іване, чи будеш їсти вчорашній борщ? - Звичайно, буду. - Ну то приходь завтра». Так і тут. Видно, щось не в порядку з їхнім «секретаріатом».

Як повчає свята Церква, серед гріхів проти Святого Духа є і такий - закаменілість на спасенні упімнення. Саме у цьому грісі знаходяться ці, так звані, «єпископи», так званого, «постійного синону», так званої УПГКЦ. Як Христовий священик закликаю всіх наших читачів і всіх людей доброї волі молитись за цих нещасних людей, щоб Господь допоміг їм покаятись, бо ж Ісус Христос на хресті помер також і за них.

Редактор газети «Мета» священик Іван Галімурка

23 жовтня 2009 р. Б.