25 листопада 2009 року Святого священномученика Йосафата, архиєп. Полоцького

25-11-2009

• Категорія:

• Теги:

• Церква в Україні |
• УГКЦ

Коротка історія

Празник святого священномученика Йосафата для вірних Української Католицької Церкви особливо дорогий, світлий і радісний, бо це празник нашого українського святого, празник нашого брата по крові й кості, празник великого апостола й мученика за святу віру й єдність Церков.

Та не тільки наша Церква, але й ціла Католицька Церква його почитає, його славить, до нього молиться, на його честь будує святині, а його мощі спочивають у серці християнсько-католицького світу, у базиліці святого апостола Петра в Римі. Святий Йосафат - це перший український святий, якого канонізувала Католицька Церква, йому і його мученицькій крові ми завдячуємо, що сьогодні визнаємо правдиву Христову віру та що ми члени правдивої Христової Церкви.

У небі є тисячі й тисячі різних святих. Це безіменні святі. Та маємо рід святих, які за земного життя відзначилися великою святістю і геройськими чеснотами любови Бога і ближнього, яких Господь Бог після їхньої смерти прославив чудами, а свята Церква винесла їх на престоли святих і доручила їх почитати. Таких святих звемо канонізованими. І до них якраз належить наш священномученик Йосафат.

Церква після проведення кількох дуже строгих процесів над життям святого Йосафата, руками Папи Пія IX, 29 червня 1867 року поклала на голову святого Йосафата вінець святих: "Пій, єпископ, слуга слуг Божих..., - каже канонізаційна булла, - згаданого блаженного Йосафата, архиєпископа полоцького, руського обряду, з Чину Святого Василія Великого, бути святим вирішили та й у список святих мучеників вписали".

Закликом почитати і наслідувати святого Йосафата в любові до нашої святої віри, Церкви, обряду й народу, хай будуть для нас слова Патріарха Йосифа Сліпого, які він сказав біля гробу святого Йосафата 25 листопада 1969 року: "Нехай святий Йосафат, як вірний син Церкви й народу, аж до перемоги веде наш народ. Він боронив єдність Церкви й народу ввесь свій вік. Навіть у Полоцьку на Білорусі він почувався русином-українцем, а про єдність Церкви переконував і київських печерських монахів, його сильний характер і геройська святість життя мусить і нас підбадьорювати та заохочувати йти по його слідах, хоч би це також коштувало нам жертви, бо принести її треба, якщо йдеться про добро Бога, Церкви й народу" (Благовісник, V, 1-4, 1969).

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Світильник світлий явився ти, священномучениче Йосафате, бо як пастир добрий поклав ти душу твою за вівці, розбратолюбними ворогами убитий ти і увійшов ти у святая святих, з безплотними перебуваючи. Тому молимо тебе, многострадальний: Моли Начальника пастирів, Христа, удостоїти нас стати по правому овець стану і спасти душі наші.

Слава: Кондак, глас 4: Вогненним сяянням розп'ятого Христа в юності просвічений, ангелам ти уподобився в монашім житті і благочесно в святительстві ти пожив: ясно проповідував ти з'єднання та погасив розбратолюбних роздором розпалені серця мученицькою твоєю кров'ю і вінець від Христа прийняв ти. Тому пом'яни нас, ми кличемо до тебе: Радуйся, непохитний стовпе з'єднання.

І нині: Богородичний, глас 4: Йоаким і Анна з неслави бездітности і Адам і Єва від тління смерти визволилися, Пречиста, у святім різдві твоїм. Його празнують люди твої, з провини прогрішень ізбавлені, як кличуть до тебе: Неплідна родить Богородицю і кормительку життя нашого.

Послання святого апостола Павла до Євреїв 5, 4-10

Браття, чести стати архиєреєм ніхто не бере сам собі, лише той, хто покликаний Богом, як Арон. так і Христос Сам Собі не присвоїв славу стати архиєреєм, бо Вона від Того, Який до Нього мовив: Ти Мій Син, Я сьогодні родив Тебе. Як і на іншому місці каже: Ти священик навіки по чину Мелхиседека. Він за днів Свого тілесного життя приніс був молитви й благання з великим голосінням та слізьми до Того, Який міг Його спасти від смерти, і Він був вислуханий за благочестя; і хоч був Сином, навчився послуху з того, що витерпів, і ставши досконалим, спричинився до вічного спасіння всім, які йому слухняні, і Бог назвав Його архиєреєм по чину Мелхиседека.

Євангеліє від Івана 10, 9-16

Сказав Господь: Я є двері. Мною коли хто ввійде, спасеться, і ввійде, і вийде, і пашу знайде. Злодій не приходить, хіба щоб вкрасти, і вбити, і погубити. Я прийшов, щоб життя мали, і надто мали. Я є пастир добрий; пастир добрий душу свою кладе за вівці. А наємник, що не є пастир, якому вівці не свої, бачить, що йде вовк, і оставляє вівці, і втікає; а вовк схопить їх і розпудить вівці. А наємник утікає, бо він наємник є і не дбає про вівці. Я є пастир добрий і знаю Моїх, і знають Мене Мої. Як знає Мене Отець, і Я знаю Отця, і душу Мою кладу за вівці. І інші вівці маю, які не є з цього двору; і тих Мені треба привести; і голос Мій почують, і буде одне стадо і один пастир.

Проповідь

Вселенський архиерей Папа Іван XXIII сказав такі слова до нашого єпископа: «Церква і народ, які видали священномученика Йосафата, слугу Божого Андрея та ісповідника віри Йосифа Сліпого і багато мучеників не можуть загинути, вони переживуть всі випробовування історії, усі переслідування». Цими словами вселенський Архиєрей підкреслив моральну силу і надприродну вартість трьох наших провідників церкви і народу, які жили, трудились і терпіли для євангельської ідеї, щоб були всі єдині.

Дорогі брати і сестри! Ми, українці, прославляємо святих - грецьких, єгипетських, арабських, вірменських, обходимо урочисто їх свята, ставимо їм престоли, а наших святих, які кость з кості нашого народу, які пролляли навіть кров для добра нашого народу, ми про них так мало знаємо, ми так про них мало знали і їх почитали. Один з них - є святий священномученик Йосафат, свято якого ми святкуємо і ім'я якого вписане у календарі всіх католицьких Церков світу.

Він народився в 1580 році у місті Володимир-Волинську. Як про нього описують, ще в дитинстві, коли маленький Івась з любов'ю і співчуттям дивився на розп'яття Спасителя, іскорка Божої любові впала в серденько дитини і розпалила його великим полум'ям любові до Бога і людей, до Христової Церкви, за єдність якої він, не вагаючись, віддав своє життя. Велике бажання наблизитися до Христа привело його до монашого служіння. У двадцять чотири роки (1604 році) він приймає монаший одяг та змінює своє ім'я Іван, отримане при Хрещенні, на Йосафат. На тридцятому році життя був висвячений митрополитом Потієм на священика. В скорому часі Йосафат стає ігуменом монастиря у Битеню та опікується монастирем у Жировцях. По смерті Іпатія Потія на його місце покликано митрополита Йосифа Рутського, а він поставив Йосафата архимандритом на звільнену віленську архимандрію. На кожному місці, куди посилала його Церква, він був ревним у служінні Богові, з людьми ділився великим даром любові: допомагав бідним, власним прикладом вчив бути терплячими до інших, не тримати на серці образ і гніву; всіма своїми силами дбав про єдність між людьми різних політичних і релігійних переконань. Сам вів строге аскетичне життя, добровільно накладав на себе різного роду труднощі, піддаючи своє тіло умертвленню, і в цьому вбачав маловартість тіла перед неоціненною вартістю душі. Замість сорочки носив він колючу волосінницю, замість пояса підпоясувався колючим дротом, бичував своє тіло бичами, спав на голій підлозі. На монашому соборі у Новгороді митрополит Рутський вручив Йосафатові королівське іменування на полоцького єпископа-помічника, а 25 листопада 1617 році, рівно шість років перед смертю, митрополит разом з іншими єпископами посвятив Йосафата на Вітебське єпископство з правом наслідства на полоцький престіл. По смерті старенького архиєпископа Гедеона Йосафат став самостійним архиєпископом. Все своє життя святий Йосафат бажав померти за єдність Христової Церкви.

На жаль, історія Церкви має на своїх сторінках численні сумні випадки, коли люди не знаходили між собою порозуміння, або просто не хотіли його знайти. Найревнішим бунтарем проти Йосафата був Мелетій Смотрицький, який не тільки сам, але й народ підбурював проти нього. Ненависть схизматиків до Йосафата щораз більше зростала. Найбільше прикростей довелося йому перенести у Вітебську. Востаннє перед своїми муками відвідав Йосафат вітебчан в березні 1623 року, та попри всі старання так і не вдалося їх відірвати від схизми. Відчуваючи наближення смерті, повернувся святий владика до Полоцька, а в листопаді цього ж року їхав він до Вітебська, щоб прийняти мученичу смерть з рук схизматиків. За день до вбивства Владики зібралися вітебчани на «раду», як мають вчинити свій лукавий задум. На наступний день, 25 листопада 1623 року, в неділю зранку по закінченні утрені люті схизматики напали на святого Владику і його прислугу і тяжко побили: один з них вдарив його палицею по голові, а другий встромив сокиру в голову. Всі думали, що він уже мертвий, та коли святий Йосафат підносив руку, щоб поблагословити своїх убивць, вони накинулися на нього й один із схизматиків двома кулями наскрізь прострілив голову святого Йосафата. Вороги Церкви понищили і пограбували речі палати. Отець Євген Козаневич описує: «Тим часом, коли вже не стало слуг Йосафата, над його тілом, мовби на сторожі, сидів пес, якого святий Йосафат ласкав деколи. Звірина більше має чуття вдячності, як чоловік, відданий пристрасті. Пес не дав нікому приступити до тіла свого пана, аж пса вбили».

о. Ігор Бойчук
"Сівач", листопад 2009 Ч. 11 (122) рік 11

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Збірник проповідей "Сівач".
http://www.ugcc.org.ua/954.0.html