II Ватиканський Собор – не революція, а синтез традиції і нововведення, стверджує в своїй книзі архиєпископ Агостіно Маркетто

25-11-2009

  • Категорія:


Презентація книги архиєпископа Агостіно Маркетто «II Ватиканський Собор: контрапункт історії» відбулася 23 листопада в Культурному центрі «Покровські ворота». Сам автор представив російське видання своєї книги, яка посвячена критичному аналізу історіографії II Ватиканського Собору. Праця випущена видавництвом «Духовна бібліотека».

Головна думка автора, яку він аргументує у всіх главах книги, пов'язана з переоцінкою поширеної в історичній науці точки зору на Собор як на «революційну» подію, що розірвала церковну спадкоємність. Автор наполягає на «коректній інтерпретації» джерел з історії II Ватиканського Собору і доводить, що Собор, який мав величезне значення для Католицької Церкви другої половини ХХ ст., не розірвав з традицією, але «сполучив нове і старе, традицію і відкритість до нововведення, зберігаючи спадкоємність віри з необхідним втіленням в сучасності».

Представлена в Москві книга є частиною великого дослідження історіографії II Ватиканського Собору, яке протягом багатьох років проводив архиєпископ Маркетто. Автор вибрав для російського видання глави, які представляють наукову критику фундаментального п'ятитомника «Історія II Ватиканського Собору» під редакцією професора Альберіго (російською мовою всі п'ять томів вийшли у Видавництві біблійно-богословського інституту св. апостола Андрія). Ця об'ємна праця, перекладена різними мовами, вважається засадничою для так званої «Болонської школи». Учені цього напряму представляють II Ватиканський Собор як «розрив з Переданням, абсолютне нововведення, майже народження нової Церкви, революцію Коперника, перехід від одного типу католицтва до іншого, як «переворот» в історії Церкви». Цей напрям в історіографії є дуже впливовим і «ідеологічним», як визначає його архиєпископ Маркетто.

За його словами, цей «монополізм» в дослідженні історії Собору привів до того, що всі опоненти «Болонської школи» стали сприйматися як противники самого Собору. Даний напрям, вважає автор книги, не додав авторитету Католицькій Церкві серед християн інших конфесій. «Ті з православних, які прочитали ці книги («Болонської школи») перебували в подиві. У них склалося безумовно негативне відношення до Католицької Церкви, яка в їх очах постала модерністською» -- сказав А. Маркетто на презентації. Він додав, що знайомий з деякими православними, які вважають, що сьогодні Папа Бенедикт XVI «мученицьки прагне повернути поїзд Церкви на шлях традиції». Проте понтифік «не повертає, а виводить локомотив Церкви на ці шляхи», уточнив архиєпископ. І це уточнення принципове: автор книги наводить вислів Бенедикта XVI з його промови від 22 грудня 2005 р., в якій римський первосвященик спростовує думку, «що на II Ватиканському Соборі стався розрив зі всім, що йому передувало». Про це ж говорив в 2000 р. Папа Іван Павло II: «Прагнення зрозуміти Собор, припускаючи, що він нібито містить в собі розрив з минулим, хоча насправді він вписаний в рамки незмінного віровчення, відводить цілком в невірну сторону».

На думку архиєпископа Маркетто і його однодумців, серед яких є як італійські, так і американські історики, ключовим словом для опису значення II Ватиканського Собору повинен стати, увійшовший без перекладу у всі сучасні мови, термін «аджорнаменто»: «у ньому відбивається оригінальність, сенс і головне для всякого Собору завдання з'єднати nova(нове) і vetera (старе), традицію і відкритість перед нововведенням, або, якщо завгодно, втілення нововведення».

На зустрічі в КЦ «Покровські ворота» архиєпископ висловив надію, що його книга «посприяє встановленню позитивного погляду на історію Католицької Церкви і II Ватиканського Собору». Більш того, він впевнений, що богословське осмислення рішень Собору сучасними православними мислителями може внести свій вклад до підготовки Всеправославного собору. Одне із завдань II Ватиканського Собору - «поглянути з приязню на світ», продовжував історик, але це не означає «стати такими, як світ», тому діяння Собору можна вважати «пророчим прагненням допомогти людству в його сучасній ситуації». «Впевнений, що II Ватиканський Собор був благодаттю, яка допомагає нам орієнтуватися в дуже складних ситуаціях секуляризованого світу» -- сказав він, відзначивши, що на виклик секуляризму сьогодні доводиться відповідати християнам різних конфесій.

Відповідаючи на питання історика, професора Анатолія Красікова, який був присутній на II Ватиканському Соборі як журналіст, архиєпископ Маркетто відзначив, що цей Собор можна також трактувати як «спробу повернутися до первинної Церкви», виявити «очевидну спадкоємність» з Церквою першого тисячоліття. Це особливо важливо ще і тому, що спадщина неподіленої Церкви має «фундаментальне значення для екуменічного діалогу» -- сказав він.

Більш того, «провісником» II Ватиканського Собору можна вважати Помісний собор Російської Православної Церкви 1917-1918 рр., відзначив автор. «Я вважаю Помісний собор Російської Православної Церкви 1917-1918 рр. і великий II Ватиканський Собор дуже близькими, хоча їх розділяє більше ніж півстоліття. Дійсно, їх дух і деякі теми і пропозиції збігаються. Ми могли б привести їх до спільного знаменника «аджорнаменто» -- пише автор в спеціальному додатку до російського видання, який називається «Прочитання II Ватиканського Собору з особливою увагою до Російської Православної Церкви». Автор вважає дуже важливою присутність РПЦ на II Ватиканському Соборі -- у тексті Додатку згадується спостерігач від РПЦ на II Ватиканському Соборі протопресвітер Віталій Боровий. Про нього архиєпископ Маркетто говорив і на презентації: він згадував, що о. Віталій «з захопленням оцінив II Ватиканській Собор, кажучи, що Католицька Церква пройшла через нього і залишилася єдиною» (за винятком невеликих груп лефевристів, додав архиєпископ). З особливою пошаною він висловився також про людину, завдяки якій РПЦ була представлена на II Ватиканському Соборі - це митрополит Нікодим (Ротов), який вірно зрозумів суть події і зміг донести до властей в СРСР, що Собор не є політичною подією і зовсім не направлений на критику існуючих режимів.

Доцент РГГУ Олексій Юдін, фахівець з історії Католицької Церкви, відзначив на презентації, що інтелектуальна ізоляція радянського періоду сприяла зміцненню в Росії «міфологічного» сприйняття II Ватиканського Собору саме як революції, боротьби, в якій «хороші хлопці перемагають поганих хлопців». На думку А. Юдіна, така парадигма досліджень «Болонської школи» пояснюється тим, що вони трактували історію Церкви в категоріях світської історії, проте «такий опис протирічить самій природі Церкви».

Підтвердження того, що згадана вище «міфологічна» оцінка II Ватиканського Собору, як якогось символу модернізму, як і раніше глибоко вкорінена в розумах багатьох православних, кореспондент «Благовест-інфо» отримав буквально наступного дня після презентації. На одній з православних конференцій письменниця Олена Чудінова сказала: «На прикладі Заходу ми бачимо, як Церква побігла за світом. До чого II Ватиканський собор, який практично позбавив змісту місіонерство, кажучи, що всі релігії однаково істинні, привів Захід». Архиєпископ Маркетто на презентації своєї книги ніби заочно відповів їй: «Церква завжди захищала свободу віросповідання. Кажучи про релігійну свободу, II Ватиканський Собор мав на увазі, що держава не повинна впливати і втручатися в свободу віри».

Це розходження думок зайвий раз доводить необхідність повернення ad fontes (до витоків - лат.), про що нагадав на презентації директор КЦ «Покровські ворота» Жан-Франсуа Тірі. За його словами, Папа Іван Павло II якось вигукнув: «Візьміть же документи!» Цей заклик має безпосереднє відношення до історії II Ватиканського Собору, суперечки довкола якої ще не закінчені.

Архиєпископ Агостіно Маркетто - секретар Папської Ради з пастирської опіки мігрантів і біженців, магістр богослов'я і доктор канонічного права, фахівець з історії II Ватиканського Собору.

Юлія Зайцева

переклад Milites Christi Imperatoris

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на Milites Christi Imperatoris обов'язкове

 

повернутися до стрічки новин