Нова євангелізація в Церкві: вклад українського місіолога

16-03-2010

• Категорія:

• Теги:

• Церква в Україні |
• культура і суспільство |
• УГКЦ

На факультеті місіології Папського університету «Урбаніана» 11 березня відбувся захист докторської дисертації на тему «Євангелізація дорослих на Україні сьогодні. Сповіщення Євангелії між секуляризацією і релігійним відродженням». Її автор - львівський місіолог Віра Ценгльовіч, вклад якої в місіологічне дослідження не лише для східноєвропейського регіону, але і для всієї Церкви високо оцінив науковий колектив університету.

У своїй роботі пані Ценгльовіч підіймає цікаву і злободенну тему, вказуючи на необхідність нової євангелізації на Україні відповідно до учительства Церкви, особливо - Бенедикта XVI і Івана Павла II. Автор представляє нову євангелізацію як вихід з безвихіддя, що склалося в пострадянському українському суспільстві, яке несе на собі рани «homo sovieticus».

У дослідженні підкреслюється можливий вклад, який українські церковні спільноти, зокрема, Українська Греко-Католицька Церква, можуть внести до суспільства за допомогою затвердження євангельських цінностей в повсякденному житті. Дослідження ставить перед собою перш за все пастирські цілі, виходячи з передумови, що більшість дорослих, що отримали Таїнства під час радянського режиму, не мали належної підготовки, а після отримання Церквою свободи постала нагальна необхідність в їх катехизації. Падіння комунізму позбавило Україну нав'язаного атеїзму і зробило видимим часто героїчне існування християнства; в той же час воно виявило духовний вакуум, викликаний марксистською ідеологією, поставивши країну перед ризиком, що він буде заповнений матеріалізмом західного типу, за яким послідують моделі культури споживацтва і глобалізації. Особливо місіолог згадує про менталітет, згідно якому гроші стають критерієм всіх речей.

Цікава універсальна перспектива, з якою пані Ценгльовіч розглядає виклики, що стоять перед українською Церквою: вона зіставляє їх, і дуже вдало, з досвідом італійської Церкви, підкреслюючи, наприклад, схожість проблем, пов'язаних з народним благочестям. Тому в своєму дослідженні автор спирається на пастирський досвід європейських, а також латиноамериканських єпископських конференцій. Універсальний підхід для греко-католицького місіолога невипадковий: вона підкреслює, що єпископи Української Церкви, усвідомлюючи свою євангелізаційну місію, не замкнулися на захисті своєї самобутності після виходу з підпілля, але мають намір все більше відкриватися до місії, головного покликання Церкви, місіонерської за своєю природою. Ця відкритість має на увазі зрілість віри і виховання у віруючих такого бачення, згідно якому християни не живуть для спасіння себе самих, але покликані до благовіщення і до свідоцтва віри. Тому Українська Греко-Католицька Церква вважає своїм невідкладним завданням інтегрувати святоотцівську, літургійну, канонічну, культурну і музичну традицію християнського Сходу з живим свідоцтвом вселенскості Євангелії Христа.

Пані Ценгльовіч не обходить стороною і екуменічного аспекту: нова євангелізація на Україні повинна проходити через єдність, плід любові, творчості і співпраці всіх християнських конфесій, присутніх в країні. Екуменічна турбота про єдність Церков в українському суспільстві не є самоціллю, але орієнтована на євангелізацію.

Як текст, на основі якого автор вивчає концепцію нової євангелізації, наводяться промови Папи Войтили під час його апостольського візиту до Польщі в 1979 році. Згадується також Собор 1996 року Української Греко-Католицької Церкви, що включив також діаспору. Його темою і була «Нова євангелізація».

Нарешті, значна частина роботи присвячена мирянам і їх специфічній ролі в Церкві, яка ставить її перед завданням постійного християнського виховання віруючих мирян. Місіолог стверджує, що незамінну роль в Церкві відіграє катехуменат, звернений не лише до підготовлюваних до Хрещення, але і до тих, хто, хоча і був хрещений в дитинстві, не мав можливості поглибити свою віру і зробити свідомий християнський вибір.

переклад Milites Christi Imperatoris