Декларація РПЦ не може бути схвалена Верховною Радою

30-08-2010

• Категорія:

• Теги:

• християнство і політика

Пропозиція народного депутата Вадима Колесніченка схвалити рішенням Верховної Ради України «Основи вчення Російської Православної Церкви про гідність, свободу і права людини» є абсурдною з таких причин.

«Основи вчення Російської Православної Церкви про гідність, свободу і права людини» - це внутрішній церковний документ, який викладає точку зору Церкви на суспільні проблеми. Ця точка зору просто не може бути точкою зору держави. Держава не може заявляти про необхідність обмежити права людини, виходячи з православного або будь-якого іншого віровчення.

Окремі положення «Основ вчення РПЦ про гідність, свободу і права людини» протирічать Конституції України, українським законам, міжнародним документам, які Україна ратифікувала.

Крім того, «Основи вчення РПЦ про гідність, свободу і права людини» є точкою зору лише одній Церкви, що висловилася за обмеження прав людини і за велику свободу для православних «вибраних», яких хтось (єпископи?) визнають «богоуподібненими». Окрім РПЦ в світі існують ще півтора десятки Православних Церков, які не навчають про необхідність обмеження прав віруючих. Навпаки, всі Православні Церкви вступили в полеміку з РПЦ на консультаціях з Євросоюзом, наполягаючи на прийнятності європейського розуміння прав людини, не дивлячись на окремі «перегини» Європейського суду.

Патріарх Варфоломей пише про те, що вчення про права людини виникло під впливом християнського, і ширше - релігійного, вчення про людину. І само по собі це вчення не є ворожим релігії, християнству, православ'ю - не дивлячись на те, що визначаючими для впровадження прав людини в життя з'явилися зусилля діячів секулярного руху Просвітництва. «Права людини - пише Патріарх, - не винахід Просвітництва: вони належать до самого єства релігії, нерозривного з поняттями релігійної свободи і толерантності» (Патріарх Варфоломей. Залучення до таїнства, с. 242). Адже відноситися байдуже до фактів порушення прав людини - це гріх, порівнянний з Адамовим гріхопадінням. «Коли ми, віруючі, не піднімаємо свій голос перед лицем нетерпимості і жорстокості - ми перестаємо бути і віруючими, і людьми» (Там же, с. 242).

Патріарх Варфоломей є прибічником відкритого суспільства, в якому забезпечені всі права людини, і особливо - свобода совісті. Патріарх стверджує: «Те, що сучасне, особливо секулярное західне суспільство пропагує як своє культурне досягнення - вираження і захист особистої свободи у відношенні до релігійної свідомості, - прямо витікає з вчення трьох монотеїстських релігій: християнства, юдаїзму і ісламу» (Там же, с. 305). При цьому Патріарх посилається на слова з Корану, Нового Заповіту і юдейських писань.

«Читаємо в Корані: «І скажи: «Істина - від вашого Господа: хто хоче, хай вірує, а хто хоче, хай не вірує»» (18:29). Та ж свобода видна і в Евангелії, де Христос неодноразово повторює: «Коли хтось хоче йти за Мною - ... нехай йде за Мною» (Мт.16,24). І в юдейських писаннях: «Це він від первоначала створив чоловіка - і лишив його в руці свого власного рішення» (Сир.15,14). Як же ми наважимося, ігноруючи і перевертаючи з ніг на голову всі ці священні писання, нав'язувати іншим свою віру?» (Там же, с. 306).

Патріарх Варфоломей дотримується православної святоотцівської традиції, яка говорила про рівну цінність для Бога всіх людей. Кожна людина - образ Божий, і тому всі наділені однаковими правами. Права людини не можуть бути більшими або меншими, залежно від міри богоуподібнення або гріхопадіння. Добродіяння або порочність окремих людей не впливає на об'єм їх прав - так само як і релігія, раса, нація і інші відмінності. З точки зору православного віровчення «Основи вчення Російської Православної Церкви про гідність, свободу і права людини» можуть бути оцінені як ті, що містять богословські помилки або навіть єресь. Адже вчення про більшу свободу і великі права «богоуподібнених» явно протирічить вченню Писання і Святих Отців.

«Основи вчення Російської Православної Церкви про гідність, свободу і права людини» були прийняті РПЦ на хвилі консервативного повороту в соціальному вченні цієї Церкви. Відомо, що в 2000 році РПЦ прийняла зважений помірно-консервативний документ «Основи соціального вчення РПЦ». Але потім РПЦ зробила декілька кроків до ультраконсервативного соціального вчення. У 2007 році Російський народний собор схвалив «Декларацію про гідність, свободу і права людини». У 2008 році Архиєрейський собор прийняв «Основи вчення Російської Православної Церкви про гідність, свободу і права людини». У цих документах міститься вчення про необхідність обмеження прав людини, про більшу свободу і права для «богоподібних» людей, про загальнообов'язковість шанування православних «святинь». У 2009 році патріарх Кирило зробив другий крок до ультраконсерватизму. У своїй промові від 3.11.09 він запропонував вчення про російський світ. Згідно з патріархом, цей російський світ охоплює, «не дивлячись на існуючі кордони», Росію, Україну, Білорусь і Молдову. Цей світ грунтується на трьох складових. Перша - це цінності традиційного православного суспільства часів «Домострою». Друге - це російська мова і культура. Національні мови допускаються, оскільки вносять свій вклад до російської, але не більше. Третє - це особливі традиції російської державності і суспільного життя. Відродження патріархом ідеологічної тріади «самодержавство-православ'я-народність» має на меті відтворення імперії на чолі з ідеологічним і патріотичним керівництвом РПЦ.

«Основи вчення Російської Православної Церкви про гідність, свободу і права людини» і промова патріарха від 3.11.09 викликали критику з боку різних церков, правозахисних організацій, експертів і політиків. Ясно, що такого роду ультраконсерватизм неприйнятний навіть для Росії, яка потребує модернізації, а не в сповзанні до часів Миколи Першого.

Міркування В. Колесніченко про користь декларації подібні до міркувань людей, що радять лікувати головний біль за допомогою гільйотини. Звичайно, європейський ідеал прав людини втілюється в життя не завжди так, як хотілося б віруючим. Але завдяки захисту прав людини віруючі вільно можуть служити і проповідувати, а в «альтернативних цивілізаціях» у віруючих таких свобод не буває. До речі, за часів Миколи Першого були випадки переслідування навіть Оптінських старців, тому що вони випадали з норм синодного благочестя. Завдання віруючих на думку решти Православних Церков (окрім РПЦ), Католицької Церкви і більшості протестантських - відстоювання своїх прав і свобод в рамках норм західного суспільства. Демократія, правова держава, права людини - це недосконалі інструменти, але нічого більш кращого людство не придумало. Захист прав ненароджених немовлят, захист традиційного способу життя, захист права на внутрішній суверенітет общин, захист права на природну смерть - це все основи християнського правозахисного руху, який розвивається.

Бажання ж побудувати особливу цивілізацію, в якій ради благих цілей необхідно обмежити свободу людей, завжди закінчувалося одним - пеклом на землі. Якими б благими не були наміри ініціаторів таких обмежень.

 Юрій Чорноморець

переклад Milites Christi Imperatoris