Категорії

Search

Tags

Ференц Ліст


Ференц (Франц) Ліст (угор. Liszt Ferenc, нім. Franz Liszt; 22 жовтня 1811, Доборьян (Райдинг), Австрійська імперія - 31 липня 1886, Байройт, Німеччина) - австро-угорський композитор-романтик, піаніст, педагог, диригент, публіцист, засновник угорської композиторської школи. Цього року припадає 200-та річниця з дня народження угорського композитора.

Ференц Ліст був першим піаністом, який виступав із сольними концертами, котрими він заслужив визнання як професіоналів, так і широкої публіки, і остаточно відокремив концертні виступи від салонних. Незважаючи на те, що не має жодного запису гри Ліста, він вважається одним з найвпливовіших піаністів своєї епохи. Емоційний натиск і сила удару по клавішах були такими, що під час турне він залишав за собою по всій Європі порвані струни й зламані молоточки. Усе це було невід'ємною частиною концерту. Ліст майстерно відтворював на роялі звучність повного оркестру, у читанні нот з аркуша йому не було рівних, він славився і блискучими імпровізаціями.

Ліст також був відомий благодійністю - він допомагав жертвам стихійних лих (наприклад, кошти від концертів Ліст перевів на користь потерпілих від повені в Угорщині) і сиротам, багатьох талановитих студентів він вчив безкоштовно. Також Ференц Ліст сприяв фонду пам'яті Бетховена та пожертвував значні кошти на відкриття консерваторії в Будапешті.

Основний принцип творчості Ліста - програмність. В основі більшої частини його творів є поетично-сюжетний задум. За допомогою програми Ліст намагався надати мистецтву більшої дієвості та образної конкретики, більшої доступності для слухача. Творам Ліста загалом притаманний романтичний конфлікт дійсного і особистого, який вирішується через героїчність. Ліст став засновником жанру одночастинної напівпрограмної симфонічної форми, яку він назвав симфонічною поемою. В інструментальну мелодику Ліст вніс елементи мовних інтонацій, підкреслену декламаційність, застосовував принцип монотематизму, сутність якого полягала в утворенні різних за характером тем з єдиної тематичної основи. Хроматизми, використовувані Лістом, не тільки збагатили романтичний стиль минулого сторіччя, але й, що важливіше, передбачили кризу традиційної тональності в XX ст.

Батько Франца Ліста, Адам Ліст (1776-1826), служив у князя Естергазі. До 14 років Адам грав на віолончелі в оркестрі князя, яким керував Йозеф Гайдн. Після закінчення католицької гімназії в Прессбурзі (нині Братислава) Адам Ліст став послушником в францисканському ордені, але за два роки вирішив його покинути. Він на все життя зберіг дружбу з одним із францисканців, що, як припускають деякі дослідники, надихнуло його назвати сина Францом, а сам Ліст, також підтримуючи зв'язки із францисканцями, у пізні роки життя вступив в орден. Він писав музику, присвячуючи свої твори Естергазі. У нього в будинку висів портрет Бетховена, який був кумиром батька, й згодом став кумиром сина.

1834 року Ліст розпочав спільне життя з графинею Марі д'Агу (згодом вона стала письменницею з псевдонімом Даніель Стерн). Марі була одруженою, і це унеможливило їхній шлюб як католиків. Від їхнього союзу народилося троє дітей - син і дві дочки, молодша з яких, Козіма, стала дружиною німецького композитора Р. Вагнера. Такі стосунки гнітили композитора. Незважаючи на бурхливе життя та насичену концертну діяльність, в цей період Ліст поринув в читання релігійних книг і прагнув знайти в католицькій вірі вирішення своїх сумнівів. Так, 1837 року він писав:«У цей період я був хворий. За час цієї хвороби моє неприборкане стремління до віри й самопожертви знайшло свій вихід в строгому сповідуванні католицизму» (Мільштейн, Ф.Ліст, т.1. М., 1971).

Під час своєї подорожі 1847 року Ф. Ліст дав концерти у багатьох українських містах: у Києві (на сцені Актової зали Червоного корпусу Київського університету), Чернівцях, Єлисаветграді, Житомирі, Немирові, Бердичеві, Кременчуці, Львові, Одесі, Миколаєві. Саме тут на теми українських народних пісень «Ой, не ходи, Грицю» та «Віють вітри, віють буйні» він написав п'єси для фортепіано «Українська балада» і «Думка». Також Ф. Ліст написав твори, присвячені гетьману Іванові Мазепі: перший етюд для фортепіано 1827 р.; трансцендентальний етюд ч. 4 «Мазепа» 1838 р., (присвячений В. Гюго); симфонічна поема «Мазепа» 1851 р.; «Мазепа» для двох фортепіано 1855 р. та для фортепіано на чотири руки 1874 р.

На Україні Ліст познайомився з княгинею Кароліною Вітгенштейн, яка теж була католичкою. Оскільки княгиню видали заміж батьки ще до досягнення нею повноліття, Ліст сподівався, що вона отримає розлучення в Римі. Переїхавши у Веймар з княгинею та її маленькою донечкою (якій дістанеться дві третини всього спадку Вітгенштейнів - Потоцьких, відібраного у княгині Кароліни іменним указом імператора Миколи Першого після втечі з Росії), Ліст отримує право керувати музичним життям міста. Ось що писав маестро Ференц Ліст про княгиню в «Заповіті» від 14 вересня 1860 року:

«Усім, що я зробив за дванадцять останніх років, я зобов'язаний Жінці, яку я мріяв назвати своєю дружиною. Ім'я цієї улюбленої мною Жінки - княгиня Кароліна Вітгенштейн, уроджена Івановська. Я не можу без трепету вимовити це ім'я. Вона - джерело всіх моїх радощів і Цілителька всіх моїх страждань! Їй я завдячую всім тим духовним і моральним, що є в мені, так само як і всіма моїми матеріальними засобами. Вона взяла на себе всі тяготи мого життя і саме це вважала багатством змісту своєї Долі і єдиною її розкішшю ... ».

Його листи дихають не тільки поезією, але і натхненням. "Нехай добрі Божі ангели несуть Вас на своїх крилах разом з Маньолеттою" (так він жартівливо називав дочку Кароліни - княжну Марію), - пише він в одному з листів. В іншому зауважує: "Потерпіть, улюблена і нескінченно дорога наречена, сестра, подруга, помічниця і опора, радість, благословення». Ці рядки сповнені надією на очікуваний шлюб.

1860 року помер син Ліста Данієль, а за два роки - дочка Бландіна. Крім того, Ліст був розчарований нерозумінням своєї музичної діяльності у Веймарі. Разом з Кароліною він поїхав у Рим.

На початку 60-х років Ліст і Кароліна переселилися до Риму, але жили в різних будинках. Коли ж Римо-Католицька Церква відмовилася благословити їхній союз, палкий музикант, втомившись і розчарувавшись у житті, віддалився від мирської суєти. 1865 року Ліст вступив у францисканський орден терціаріем (його члени могли залишатися в миру, вступати в шлюб і володіти майном, але брали на себе особливі релігійні зобов'язання і повинні були дотримуватися аскетичного способу життя і займатися благодійністю) і жив спочатку в Римі, а потім у Тіволі у кардинала Густава Адольфа Гогенлое. 1879 року папа римський Пій IX надав йому звання почесного каноніка, що давало право на носіння сутани, але не на титул «абат Ліст», яким композитор іноді підписувався.

Творчі інтереси Ліста були тоді переважно в сфері церковної музики: це ораторії «Св. Єлизавета», «Христос», чотири псалми, реквієм й «Угорська коронаційна меса». В останні роки життя творчі стремління Ф. Ліста значно змінилися - він прийшов до створення особливого, аскетичного й лаконічного стилю, вільного від романтичних перебільшень, значною мірою випередивши виразові засоби музики XX ст. Саме твори цих років вказують на переосмислення свого життя та віри, на поглиблення своїх стосунків з Богом. Бенедикт XVI сказав, що геній сакральних композицій Ліста випливає з його молитви. Про свою Missa Solemnis (Урочиста Літургія) Ліст писав: «Я можу насправді сказати, що цю Літургію я більше промолив, ніж прокомпонував». Також своєрідним віровизнанням Ф. Ліста є псалом 13, в якому з відчуття тривоги і відкинення з'являється гімн повної довіри Богові, який ніколи не підведе, ніколи не забуває, ніколи не покидає нас.

Також Ліст порушував проблему занепаду інтересу до християнської музики. «У наші дні, - пише він, - коли вівтар хитається і здригається, коли кафедра і релігійні церемонії стали предметом насмішок і скептицизму,... доводиться музиці повертатися то до людей, то до Бога. Їй треба спішити то туди, то сюди для того, щоб облагородити, змягчити і очистити людей, а також славити і возвеличувати Бога».

В Угорщині (у Пешті) Ліст був обраний президентом знову заснованої Вищої школи музики. Пізніше цей заклад став відомим як "Королівська угорська музична академія", а з 1925 року - отримав ім'я композитора. Завдяки Лісту 1871 року відкрилася Угорська консерваторія (у Будапешті). Він став її президентом і педагогом. У будинку консерваторії була влаштована квартира Ліста. У спальні, яка одночасно була і робочим кабінетом, поряд з ліжком була молитовна лава.

Композитор давав уроки піаністам, серед яких був і Зілоті (брат Рахманінова). Він допомагав Ґріґу, Альбенісу. Ліст брав участь в організації та відкритті театру в Байройті. Там він був і на постановці "Кільце Нібелунгів" (4 опери Вагнера) 1876 р. До нього приїжджав Бородін, Кюї, Глазунов. Ліст підтримував молодих музикантів: Сметану, Брамса, Сєрова, Антона Рубінштейна. Близьким другом Ліста став Вагнер, музику якого Ліст пропагував. Ліст поставив багато його опер.

На одному з фестивалів 886 року Ліст застудився, незабаром застуда перейшла в запалення легень. Помер композитор 31 липня 1886 року в Байройті.

 

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове