Егоїзм

• Категорія:

• Внутрішні перепони

Розглянемо для початку, що являє собою егоїзм з точки зору сучасної психології.

«Егої́зм (від лат. ego - я) - ціннісна орієнтація суб'єкта, що характеризується переважанням в його життєдіяльності самокорисливих особистих інтересів і потреб відносно до інтересів інших людей і соціальних груп.

Проявам егоїзму властиво відношення суб'єкта до іншої людини як до об'єкту і засобу досягнення самокорисливої мети. Розвиток егоїзму і перетворення його в домінуючу спрямованість особи пояснюється серйозними дефектами виховання. Якщо тактика сімейного виховання об'єктивно направлена на закріплення таких проявів, як завищена самооцінка і егоцентризм особи дитини, то у неї може сформуватися стійка ціннісна орієнтація, при якій враховуються лише її власні інтереси, потреби, переживання тощо. У зрілому віці подібна концентрація на власному Я, себелюбство і повна байдужість до внутрішнього світу іншої людини або соціальної групи може привести до відчуження, як переживання суб'єктом самоти у ворожому йому світі.

У деяких психологічних і етико-психологічних концепціях егоїзм розглядається як природжена властивість людини, завдяки якій забезпечується захист її життєдіяльності.

У буденному слововживанні егоїзм виступає як протилежність альтруїзму» (Матеріали з Вікіпедії - вільної енциклопедії).

На перший погляд саме таке ставлення до оточуючих і до світу взагалі більшість людей вважає нормальним і навіть правильним. То ж постає питання про те, чому егоїзм виявляється важливою перепоною на шляху до Бога?

Притча про багача і Лазаря

Пропонуємо роздумати над Біблійною притчею про багача і Лазаря, яку Ісус розповідає на сторінках євангелія від Луки 16, 19-31. Якими людьми були герої притчі?

Про багача сказано, що «був один чоловік багатий, що одягавсь у кармазин та вісон та бенкетував щодня розкішно»(Лк.16,19). В той час вісон та кармазин були найдорожчими тканинами, вартість одного комплекту одягу з такого матеріалу дорівнювала вартості 70 рабів! Оскільки багач був юдеєм, значить дотримувався приписів Закону щодо чистоти, тому мусів мати принаймні 3-4 варіанти одягу, щоб своєчасно міняти його. Можна уявити собі, наскільки великими статками володів багач, бо крім того, «бенкетував щодня розкішно»(Лк. 16,19).

В той час, коли на столах багача регулярно подавали кошерну і смачну їжу, біля його воріт лежав убогий Лазар, який «бажав насититися тим, що падало в багатого зі столу» (Лк.16, 21). Він не просив того, що міг їсти багач, бо впале зі столу за законом було нечистим, і правовірний юдей не міг собі дозволити таке їсти. Лазар був особою в крайній потребі, настільки обезсиленим, що навіть не міг відбитись від псів, які «приходили і лизали рани його». Очевидно, що задоволення життєвих потреб Лазаря було для багача не просто можливим, він навіть жодним чином не відчув би дискомфорту, якби дозволив убогому доїсти залишки своїх бенкетів.

Проблема полягає в тому, що багач був «закінченим егоїстом». За свого життя він не хотів бачити того, хто взивав за допомогою під його воротами (а він щодня входив і виходив ними, як і його гості, що приходили на бенкети), він тратив нерозумно для себе і свого непотрібного задоволення, зловживаючи даним йому багатством. Що більше, егоїстичний спосіб думання настільки вкоренився в ньому, що навіть перехід у вічність не може змінити його. Багач просить Авраама, щоб зробив чудо - воскресив Лазаря, і послав його попередити кого? Людство, юдеїв, грішників? Ні, лише його п'ятеро братів, що живуть в домі його батька (Лк.16, 27-28). Він навіть у вічності просто нездатен думати по-іншому, його цікавили інтереси лише власні і певного обмеженого кола людей, які певним чином ототожнені з ним, тілесним чи духовним зв'язком. Він не спасений, бо не здатний поперти проти своєї природи.

Цей стан притаманний всім людям внаслідок гріхопадіння. Адам, викритий Богом в гріху, розуміє неминучість покарання, але вигороджує себе, спихаючи всю провину на Єву (Бт.3,12). Людина настільки затравлена егоїзмом, що це здається нормальним і природнім.

Але що скаже Ісус Христос на останньому суді? «Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові і ангелам його; бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене »(Мт. 25, 41-43). Що скаже цим Господь, хіба не: «Люди, ви були затятими егоїстами, вас не обходило нічого і ніхто, крім себе і власних шкурних інтересів!»?

Чому егоїстична людина не може осягнути спасіння? Що таке небо? Це досконала спільність між Богом і людиною, але і досконала спільність між самими людьми. Якщо людина не вчилась будувати цю спільність тут, на землі, то вона просто- напросто «не впишеться» в небо, просто не зможе там перебувати. Дуже добре це описав письменник Клайв Стейплз Люїс у творі Велике розлучення (Завершення твору подає єретичний погляд про наперед визначеність призначення людини, але сам твір добре показує неможливість егоїста прийняти небо).

Для того, щоб прийняти спасіння, треба подивитись на Ісуса на хресті, прийняти те, що і чому він там для нас зробив, а погляд егоїста спрямований лише на себе, він не здатний осягнути суті хреста.

Духовний егоїзм

Та чи стосується егоїзм лише матеріальних дібр? На жаль, впливи і наслідки його не менші, а може і страшніші в житті духовному.

Раньєро Канталамеса проводить цікаве порівняння між подіями побудови Вавилонської вежі (Бт. 11,1-9) і П'ятидесятниці (Дія.2,1-13 ). Що і з яких мотивів робили люди і цих ситуаціях?

«Люди ... знайшли рівнину в Шінеар-краю й осілись там» (Бт.11,2). Стародавні люди мали уявлення про те, що божество живе на горі, тому ідея побудови вежі мала на меті досягнути Бога, але заставити Його жити з ними на вершечку гори. Вежа тих часів, особливо побудована на абсолютній рівнині (чим і був Шінеар-край), мала явне культове призначення. Люди будували не Богові, а собі: «Ану збудуймо собі місто й вежу з верхом до неба та й утворім собі ім'я » (Бт.11,4). Вони дбали про власну славу, а Бог був лише для їх потреб, вони не прагнули спілкування з ним, а займались магією, бо саме цим є кожна спроба заставити Бога поводитись так, як ти хочеш.

Петро і учні були налякані після смерті Ісуса, відчували себе в загрозі і переховувались. Але сповнені Святого Духа на П'ятидесятницю, не дивлячись на небезпеку і думку інших про себе, вони проголошували величні діла Божі (Дія. 2,11). З часом вони покинули родини, доми, маєтки, зреклись себе і пішли нести Добру новину людям, євреям і поганам. (Апостола Івана знали в домі Первосвященика (Йо. 18,15 ), отже, він мусив бути людиною високого і престижного соціально-політичного статусу, він мав що покидати. Це стосується і синів Заведеєвих, які покинули родинний бізнес (човни, наймитів, батька)). Їх дійсно хвилювало те, скільки людей можуть спастись, їх не лякали жертви і утиски, вони перестали дивитись на себе і власне життя, як на самоціль. Правдиві учні Христа вчились жити небом вже тут, і якби вони не зреклись власного егоїзму, не змінили свого способу думання, світ не пізнав би Ісуса, християнство не могло би поширитись, і ми би і далі сиділи в долині смертельної темряви.

Існує небезпека дуже пікантної, вдало замаскованої форми егоїзму, який в деяких християнських колах подається під видом неаби-якого альтруїзму. На перший погляд, такі люди роблять все на благо інших, моляться за їх потреби, дають іншим себе. В чому проблема? Дають не ІСУСА, дають себе... Там, де духовний наставник дає себе, надмірно прив'язуючи інших до власної особи, там, напевне, дуже бракує навернення і зречення від егоїзму. Наповнене життя такої спільноти Ісусом, власне його особою?

Наслідки і сліди егоїзму в нашому житті

 

Для того, щоб виявити силу свого егоїзму і викорінити його зі способу думання корисно час від часу задумуватись над рядом запитань:

©Milites Christi Imperatoris

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на Milites Christi Imperatoris обов'язкове