Категорії

Search

Tags

Чекістська битва з греко-католиками

19-08-2009

  • Категорія:


Володимир Тольц: Під час візиту Патріарха Московського і всія Русі Кирила на Україну, який викликав значний резонанс в світових ЗМІ, в Австрії на сайті католицького інформаційного агентства "Kathpress" був опублікований німецький переклад невідомого раніше широкій громадськості листа Микити Сергійовича Хрущова Йосифу Віссаріоновичу Сталіну. "Kathpress" оформив цю публікацію помітним заголовком. "Ексклюзив. Сенсаційний документ з секретних архівів ЦК КПРС, що робить нарешті ясним: Сталін розпорядився про ліквідацію". Йдеться про ліквідацію Української греко-католицької церкви, яка традиційно іменується православними, а за ними і представниками радянської влади "уніатською".

Українська греко-католицька церква люб'язно надала нам російський текст оригіналу цього документа ( http://christusimperat.org/uk/node/16714 - прим.МСІ). Процитуємо уривки з цього листа Хрущова Сталіну (він датований 17 грудня 1945 року):

"Перебуваючи в Москві, я Вас інформував про проведену роботу з розкладу уніатської церкви і переходу уніатського духовенства в православну церкву. В результаті проведеної роботи з числа уніатського духовенства утворилася "ініціативна група"..."

Володимир Тольц: Далі Хрущов повідомляв, що "ініціативники" прислали в Раднарком України лист "про становище греко-католицької церкви в Західній Україні", а також свій, ще не відправлений адресатам лист греко-католицькому духовенству, який вони мають намір розіслати після того, як влада санкціонує існування "ініціативної групи".

"При врученні документів працівникові НКВД, який назвався референтом у справах віросповідань при СНК УРСР, Даниленко, вони просили при позитивному рішенні питання лист в Раду НК не публікувати, поки вони другий документ не розішлють всьому духовенству по єпархіях. Всі документи складені церковниками, в редагуванні їх наші люди жодної участі не приймали. Посилаю вам текст нашої відповіді. Вважаю, що слід погодитися з їх проханням надати їм можливість розіслати лист духовенству греко-католицької церкви, після цього опублікувати ці документи в газетах західних областей України. Ми дозволили республіканським газетам ввести змінні смуги для населення західних областей України, в яких також можна опублікувати ці документи. Прошу ваших вказівок".

Володимир Тольц: Скажу кілька слів про "ексклюзивність" процитованої публікації, якою так гордиться "Kathpress". Як виявляється з розсекречених нині матеріалів, що зберігаються в архіві Служби безпеки України, Українська греко-католицька церква і її духовенство стали об'єктом пильної уваги і оперативної розробки органів безпеки відразу після приєднання Західної України до СРСР. А в 1940 році був розроблений план ліквідації греко-католицької церкви, затверджений в січні 1941-го в Москві Лаврентієм Берія. Тоді ж, в 1941-му, вперше опиняється під контролем НКВД і Гаврило Костельник - священик і богослов, ідеолог приєднання українських греко-католиків до Російської православної церкви і глава згаданої в листі Хрущова "ініціативної групи".

Затверджений Берія план передбачав, перш за все, припинення зв'язку українських греко-католиків з Ватиканом. Сталін, який іронічно запитував скільки дивізій у Папи Римського, не міг терпіти влади Папи і його духовних "дивізій" на території, яка опинилася під його, Сталіна, владою з 1939 року! Ясно, що за планом знищення стояв все той же Сталін. Але, як стверджують деякі католики і греко-католики, до цих пір документи, що прямо свідчать про причетність кремлівського вождя до знищення української греко-католицької церкви не публікувалися. У цьому і полягає "сенсаційність" публікації "Kathpress".

Схоже, це твердження не цілком вірне... Я не фахівець з церковної історії, проте можу пригадати, що деякий час назад був опублікований інший лист Хрущова Сталіну, датований 1949 роком, - доповідна записка про завершення ліквідації греко-католицької церкви в західних і закарпатській областях УРСР. З додатку до доповідної довідки виявляється, що чекістський розгром церкви "уніатів" - саме держбезпека була "движком" цієї операції - колосально, але тимчасово розширив "володіння" Російської православної церкви. Якщо до "ліквідації унії" під її омофором знаходилося 175 церков в Західній Україні і ще 160 в Закарпатті, то станом на 1 вересня 1949 року Російська православна церква рахувала за собою 2789 церков в західноукраїнських областях і ще 268 в Закарпатті. Але той же документ містить в собі і приховану передвістку наступного удару, який прийдеться вже по православній церкві.

Якщо до розгрому уніатів на одну церкву припадав один священик (інколи і два), то в 1949-му кількість церков більш ніж в два рази перевищила кількість священиків в них. Скорочення сталося за рахунок греко-католицького духовенства. Про те, куди поділися ці священики, оповідають розсекречені зараз справи Служби безпеки України. Істотні напрями - в'язниця і заслання. Але, як показало подальше, дорога туди не була закрита навіть для тих, хто перейшов в православ'я...

Ну, а повертаючись до грудневого (1945 року) листа Хрущова Сталіну, відмічу, що важливо розуміти: малюнок розробки і ухвалення рішення про ліквідацію Української греко-католицької церкви не був однолінійним ("ініціативна група", органи держбезпеки, Хрущов, що був в ту пору головою Раднаркому України, і затверджуючий все Сталін). На нашому сайті ми публікуємо грудневі, того ж 1945 року, листи патріарха всія Русі Алексія Першого голові Ради у справах Російської православної церкви, полковникові держбезпеки Георгію Карпову. З них видно, що Гаврило Костельник надавав інформацію про "роботу по розкладанню" греко-католицької церкви не лише в "органи", але і главі РПЦ, який, у свою чергу, через Карпова доводив свої міркування із цього приводу до Сталіна. Таким чином, рішення "проблеми уніатів", які приймав не найуспішніший семінарист Джугашвілі, спиралися на ґрунтовну церковну експертизу...

Про недавно опублікований хрущовський лист мені довелося поговорити з отцем Ігорем Яцівом, прес-секретарем предстоятеля Української греко-католицької церкви, кардинала Любомира Гузара.

Ігор Яців: Важливий момент, який виходить з цього листа, той, що лист показує і ілюструє, що саме створення "ініціативної групи", як його раніше презентували, створення цієї групи не йшло з ініціативи самого духовенства, греко-католицького, а все-таки було інспіровано радянською владою. Тому що лист чітко дає це зрозуміти: "ініціативна група", повідомляє Хрущов, існує, вона чекає ваших вказівок, вона чекає вашого благословення (церковною мовою), щоб зробити якісь наступні кроки. Це важливий момент, який потрібно врахувати з цього листа.

Володимир Тольц: Так, те, що створення "ініціативної групи" - не ініціатива самих "ініціативників" очевидно! І чия це ініціатива - теж ясно. Після знайомства з документами, які зберігаються в архіві Служби безпеки України, можу повідомити, що згаданий Хрущовим Даниленко, що назвався референтом у справах віросповідань при Раднаркомі України, насправді був підполковником державної безпеки Сергієм Каріним, заступником начальника 4-го управління НКГБ УРСР, що тривалий час займався "оперативною розробкою" Гаврила Костельника. Ось звідки "ноги ростуть"!..

Але я попрошу отця Ігора розповісти про "ініціативну групу" трохи детальніше.

Ігор Яців: Щодо "ініціативної групи" як такої, у вузькому розумінні це три греко-католицькі священики - Костельник, Мірошник і Пельвецький. Два наступних через те, що вони були в неодруженому стані, вони, що також важливо врахувати, кажучи вже про так званий «псевдособор 1946 року», були зведені єпископами Російської православної церкви в сан єпископів. Тобто вони вже на псевдособорі в 1946 році у Львові були в іпостасі єпископів. Костельник, яких був лідером цієї "ініціативної групи", був одруженим, і тому він не міг стати єпископом, але він все-таки був лідером цієї "ініціативної групи". Його доля дуже сумна: за нез'ясованих обставин (приписували це якимсь, як це традиційно бувало, буржуазним націоналістам) він був вбитий прямо на вулиці, біля храму Преображення Господня, де він служив як священик.

Володимир Тольц: Дозволю собі ще один короткий коментар. Версію про вбивство Костельника як про "терористичний акт з боку українського націоналістичного підпілля або агентури Ватикану" обнародувала свого часу Рада у справах Російської православної церкви. Підтримував її Патріарх Алексій Перший. Але, переглянувши тепер справи, пов'язані з обробкою "органами"Костельника, я думаю, що тут, як в оголошеннях про обмін квартир, "можливі варіанти".

Просудіть самі: радянська держбезпека зачепила Костельника ще до війни, заарештувавши під виглядом міліції його сина. Сина, як виявляється з довідок НКВД, розстріляли в тому ж році, але Гаврила Костельника про це не повідомили, а продовжували "працювати" з ним, обіцяючи знайти сина. Агентурні дані свідчили про антирадянські настрої Костельника. Але він був потрібний, як основний важіль розвалу Греко-католицької церкви. З цим завданням в 1946-м впоралися. Намагалися його використовувати і в налагодженні контактів і оперативній грі з Українською повстанською армією. Невдало. Ну, що ж залишалося?..

Про те, що сталося після ухвалення рішення з листа Хрущова, мені розповідає отець Ігор Яців, прес-секретар предстоятеля Української греко-католицької церкви, кардинала Любомира Гузара.

Ігор Яців: Після листа почала діяти ця "ініціативна група". Був скликаний так званий собор, псевдособор, Синод, де були в більшості лише священики, греко-католицьких єпископів як таких взагалі не було. Чому ми називаємо його псевдособором, тому що всі греко-католицькі єпископи на чолі з Йосифом Сліпим, тодішнім главою нашої церкви, були ще в 1945 році арештовані, кожен проходив своє судове слідство і був в тій чи іншій мірі покараний, тобто були заслані до Сибіру, Казахстану, хто куди. Тому ми і називаємо це псевдособором, тому що собор Синоду важливий, він скликається, і в ньому беруть участь єпископи. В цьому випадку це, швидше за все, було просто якесь засідання, яке Російська православна церква, радянська влада презентувала як собор, на якому греко-католики більшістю голосів проголосували за ліквідацію унії, яка була проголошена в 1596 році, і за добровільне возз'єднання з Російською православною церквою.

Володимир Тольц: І які ж наслідки це мало?

Ігор Яців: Як наслідок Греко-католицька церква в Радянському Союзі перестала існувати. Тобто вона існувала на нелегальному статусі, вона була в катакомбах, як ми це називаємо. Тобто вона жила, були нові єпископи. Діяли підпільні семінарії, в ці семінарії приходили все нові кандидати. І, живучи в світі, були і монахи, і монахині. Тобто церква жила, вона мала всі свої складники, тобто було духовенство, було чернецтво, і були миряни. Богослужіння здійснювалися в приватних будинках або в лісах, або вночі потай пробиралися в закриті храми і там служили. Храми в Радянському Союзі були закриті, лише деякі відкриті. Там де я виріс, був лише один храм на цілу сільську раду, тобто один храм на шість сіл, і всі ми повинні були ходити в цей один храм. Храм в моєму селі був закритий, і на ньому висіла табличка, що це якийсь музей.

У такому вигляді жила церква в роки підпілля, тобто від 1946 року і до 1989-го. У 1989 році Горбачов хотів зустрітися з Іваном Павлом Другим, папою римським, і, можливо, для такої зустрічі було висунуто вимогу, щоб Греко-католицьку церкву легалізували, тобто щоб вона мала можливість вільно, вільно жити в Радянському Союзі. Що і було зроблено офіційно - в 1989 році вона вийшла з підпілля.

Володимир Тольц: Отче Ігоре, повертаючись до листа Хрущова Сталіну, зізнаюся, що найцікавішим в цій публікації мені здався збіг її дати з часом пастирського візиту патріарха всія Русі Кирила на Україну. Чи випадково це?

Ігор Яців: Я знаю, що коли ти підкреслюєш, що говоритимеш відверто, це сприймається навпаки. Але я, насправді, говоритиму відверто. Коли мені подзвонили і запитали мій коментар до цього факту, до цієї публікації, я вперше дізнався про таку публікацію. І взагалі, коли я почав розшуки цього документу, у кого ж він все-таки є в нашій церкві?, то на перший момент це мені навіть не вдалося. Тобто я подзвонив декільком людям, які очолюють різні церковні відділення, комісії або напрями життя церкви, і ніхто з них не знав про такий лист. І на закінчення я прокоментував, що в нашому розпорядженні поки цього листа немає. Хоча потім, коли вже з'явилася ця публікація, стало відомо, що в одного з наших священиків, насправді, є ксерокопія цього листа, яку ми тоді опублікували, ксерокопію, фотокопію ми опублікували потім на нашому офіційному сайті.

І тому я, насправді, хочу, щоб ви розуміли, я не знаю, звідки з'явилася ця ініціатива в Австрії, мені важко про це говорити, але ми на Україні нічого в цьому напрямі не робили, тому що про сам лист навіть не знали.

Володимир Тольц: Ну, а як Українська греко-католицька церква віднеслася до візиту патріарха Кирила? Як ви оцінюєте хід і результати цього візиту?

Ігор Яців: Наша церква на чолі з блаженнішим Любомиром, главою нашої церкви, Любомиром Гузаром, дуже спокійно віднеслася до цієї ініціативи глави Російської православної церкви. Він, як предстоятель своєї церкви, безумовно, повинен відвідувати своїх віруючих, повинен йти до них з пастирськими повчаннями. І до візиту ми не коментували ні його ні якісь пов'язані з ним наміри. Тому що були різні питання: як ви оцінюєте, це політичний чи не політичний візит; як ви оцінюєте, яку він принесе користь, які він принесе проблеми? Ми не квапилися ставити жодних оцінок, тому що не знали, з чим приїде патріарх до України, було важко говорити про позитивні або негативні моменти його візиту.

Зараз, вже за день до закінчення цього візиту, на жаль, ми повинні констатувати, що багато все-таки було в цьому візиті політичного і мало пастирського. Це говорю не лише я, це говорить українська громадськість, це говорять релігійні представники, навіть не церковні люди, а люди, які просто займаються релігією, вивчають її, які є просто релігійними експертами. Зараз ми можемо, ще раз говорю, на жаль, констатувати, що візит не був лише пастирським, він більш навіть був політичним, ніж пастирським.

Постійні звернення патріарха Кирила до трьох братських народів, наголошення, що всі ми єдині і неділимі... Тобто важко навіть було зрозуміти, як патріарх оцінює сьогоднішній стан України, як незалежної держави, цього народу, який є на території цієї держави, тобто українців, як він це оцінює, коли постійно людина говорить, що це три братські народи, і що кордони - це якась історична помилка, і так далі, і так далі. На мій погляд, з такими оцінками може приходити політик з Росії або з іншої країни, який хоче зберегти Україну у сфері впливу іншої країни. А якщо це приходить духовна людина, глава церкви, він повинен більш звертати свою увагу не на ці питання, а на питання все-таки духовні, питання моральні, питання, важливі для церкви, яку він очолює.

Володимир Тольц: Так вважає отець Ігор Яців, прес-секретар предстоятеля Української греко-католицької церкви, кардинала Любомира Гузара.

На закінчення ще кілька слів про розгром Української греко-католицької церкви, розгром, який після його завершення радянська влада стала іменувати "возз'єднанням з православною церквою". Органами безпеки ця кампанія була збудована за зразком знаменитих чекістських операцій 1937 року. Але продовжилася довше, перетворившись на затяжну війну. Окремі її учасники вважають, що бої продовжуються до цих пір...

"Різниця в часі". Чекістська битва з греко-католиками...

http://www.svobodanews.ru/content/transcript/1796939.html

Володимир Тольц

На РС з 1983 р. З 1995 р. - в Празі. Редактор і ведучий програм «Різниця в часі» і «Документи минулого».

Народився у 1944 р. За освітою історик (істфак Башкірського університету і аспірантура Інституту історії СРСР АН СРСР). У 1982 р. звинувачений КДБ в поширенні антирадянських матеріалів і видворений з СРСР. Автор мультимедійного інформаційно-освітнього проекту «ХХ з'їзд».

За матеріалами Радіо Свобода перекладено Milites Christi Imperatoris

© переклад Milites Christi Imperatoris