Категорії

Search

Tags

Інтерв'ю з монс. Чезаре Пазіні, префектом Ватиканської Апостольської Бібліотеки

01-09-2009

  • Категорія:


У ватиканській газеті Оссерваторе Романо за 14 серпня поміщено інтерв'ю з монс. Чезаре ПАЗІНІ (Cesare Pasini), префектом Ватиканської Апостольської Бібліотеки. Оскільки ця бібліотека є унікальною і в неї стікаються вчені зі всього світу, ми вважаємо, що ця тематика буде досить цікава. Розмовляв з префектом Джанлука Біччині.

Монс. Чезаре Пазіні став префектом Ватиканської Апостольської Бібліотеки менше, ніж два роки тому. Відразу після цього знаменита бібліотека перетворилася на будівельний майданчик. «Мене призначили 25 червня 2007 року, а бібліотека закрила свої двері 14 липня», - пояснює монс. Пазіні, 59-річний священик з Мілану, який має 20-річний досвід роботи в міланській бібліотеці Амброзіанській. Йому доручено піклуватися про книжковий фонд-спадщину Папи Римського, зберігати і розширювати колекції і пропонувати вченим послуги на висоті вікової слави цієї установи. А тепер - перше питання.

Тома Кемпійський уподібнив книгу, яку тримають в руках, до Немовляти Ісуса в обіймах праведного Симона. Яке враження справляють на вас такі стародавні документи?

Цей досвід захоплює, викликає почуття трепету і подиву перед лицем багатьох дорогоцінних скарбів людства. Я пам'ятаю свій перший візит до фондів бібліотеки і хвилювання, яке я переживав, тримаючи в руці Кодекс В (Ватиканський грецький кодекс 1209), найдавніший повний текст Біблії IV століття, або Папірус Бодмера 14 - 15 століть -- прадавній рукопис з величезними фрагментами з Євангелій від Луки і Івана, датовану приблизно двохсотим роком. Недавно вона була отримана в дар від американського мецената Франка Ханни III. Але те ж саме відчуття я переживав і перед класичними авторами - збірками Римський Вергилій, кінця V століття, і ще стародавніший Ватиканський Вергилій. Ці скарби і всі інші надбання і матеріали бібліотеки - рукописи, архіви, друковані томи, естампи і малюнки, монети і медалі, - зберігаються і доступні в цій установі Святого Престолу; Ватиканська бібліотека - це бібліотека Папи. Коли працюєш в цій бібліотеці, не просто відчуваєш себе співучасником чогось важливого і делікатного, але усвідомлюєш, з якою турботою і працею Церква, Святий Престіл, Папа відносяться до служіння культурі і скільки сил і коштів вони віддають цій меті.

Анджело Май, Джованні Меркаті і Ахілле Ратті -- бібліотекар, який став Папою. Всі троє перейшли з Амброзіанської бібліотеки у Ватиканську. З якими почуттями ви дивитеся на своїх видатних попередників?

Амброзіанська і Ватиканська бібліотеки - це двоюрідні сестри. Аж до 31 грудня 1973 року бібліотека Амброзіанська знаходилася безпосередньо під владою Святого Престолу. Лише з 1 січня, 35 років тому, вона стала автономною, але зберігає і до цього дня сліди і пам'ять колишніх уз. Це полегшило обмін і перехід з однієї бібліотеки в іншу, і в цьому контексті слід розглядати моє прибуття до Ватикану. Крім того, Ватиканська бібліотека не була для мене чужою. Я регулярно приїжджав сюди для вивчення рукописів і друкованих томів, яких не знаходив в Мілані. В будь-якому разі, 21 рік в Амброзіанській бібліотеці мені дійсно допомогли, особливо завдяки співпраці з монс. Джанфранко Равазі і іншими колегами, затвердитися, вивчити різні сектори бібліотечної справи. А у Ватикані, в цій величезній реальності, з ще багатшою і перевіреною традицією, я знайшов те, що в меншій мірі і об'ємі вже бачив і вивчав в Амброзіанській бібліотеці.

Чи був Пій XI єдиним Папою - бібліотекарем?

У вузькому сенсі слова - так, але інші Папи піклувалися про бібліотеку. Засновник її, Микола V, володів чуйністю бібліотекаря і наділив її тим духом гуманізму, яким сам був пройнятий, заснувавши бл. 1450 року бібліотеку в Апостольському Палаці. Декрет 30 квітня 1451 року нагадує нам, що він бажав створити бібліотеку «заради користі і інтересу вчених». Його наступники і, особливо, Сикст V, займалися формуванням первинної колекції. У 1589 році Сикст V переніс бібліотеку в нові приміщення, в будівлю, збудовану Браманте над широкими сходами, що розділяли двір Бельведер від двору, що сьогодні іменується «Бібліотечним». Рукописи були поміщені в салоні, що отримав ім'я від свого творця -- Сикстинському салоні. Серед інших Пап, що старанно піклувалися про бібліотеку, окрім Пія XI і його ініціатив в першій половині XX століття, слід згадати Лева XIII: під час його понтифікату бібліотека була розширена і зайняла всю будівлю, в якій вона розміщується сьогодні. Тоді почалося її оновлення, яке продовжив і закінчив Папа Ратті (Пій XI).

Які головні проблеми, пов'язані із збереженням подібної спадщини?

Тримати бібліотеку «живою» - це блага і нелегка справа, і впродовж століть Святий Престіл виконував це зобов'язання. Дуже важлива допомога і підтримка людей, які знають цю установу і розділяють її цілі. Тому слід розвивати зовнішні зв'язки. Якщо збирати фонди для харитативних цілей досить легко, то дуже важко зібрати їх для розвитку культури. Людям необхідно зрозуміти, що бібліотека вносить величезний вклад на благо людства. Перш за все, вона показує, що все прекрасне, добре, чесне і гідне, що зробили творчі сили людства протягом століть -- це свідоцтво, свідоме або неусвідомлене, пошуку Бога і в той же час --доказ величі і гідності людини. Тому Святий Престіл впродовж століть заохочував і зберігав всі ці свідоцтва, створені в інші часи, епохи і в інших культурних контекстах, і збирав їх у Ватиканській Бібліотеці на благо всіх. Самим своїм існуванням Ватиканська Бібліотека свідчить про цей «християнський гуманізм», воістину католицький, вселенський. Вітає і підтримує тих, хто із справжнім «гуманістичним» духом терпляче вивчає документи і джерела, не задовольняючись чутками і скороминущою модою, розуміючи, що дослідження вимагають співпраці, компетентності, зіставних результатів. Маючи в своєму розпорядженні таке багатство, бібліотека заслуговує на уважну і вдячливу публіку. Ми дуже вдячні тим, хто зрозумів це і надає щедру допомогу в реставраційних роботах.

Коли планується відкриття бібліотеки?

Ми повинні відкрити бібліотеку восени 2010 року. Оскільки вчені не змогли запобігти її закриттю, вони попросили нас зробити все можливе, щоб прискорити терміни доступу. Сподіваюся, що вони оцінять наші зусилля, зроблені для того, щоб не перевищувати передбаченої трилітньої перерви. Будівельні роботи повинні завершитися цього року. Перша половина 2010 року буде присвячена реорганізації всього, що необхідне для нового відкриття бібліотеки.

Чи передбачені якісь особливі ініціативи?

Перш за все, публікація історії Ватиканської Бібліотеки в семи томах, перший з яких вийде восени 2010 року. Це буде публікація для широкої публіки, збагачена великим числом фотографій. Ми хочемо, щоб ця праця задовольнила фахівців, які знайдуть оновлений і доповнений синтез досліджень в цій області, але також і всіх, хто цікавиться етапами нашої історії. Відбудеться також симпозіум, з 11 по 13 листопада 2010 року. На нім обговорюватимуться два питання. Перше --які дослідження були зроблені у Ватиканській Бібліотеці в різних наукових областях за останніх 50 - 60 років за допомогою наших матеріалів. І друге - як Ватиканська Бібліотека організовувала в цей проміжок часу свою діяльність і свої почини. З цього питання ми почуємо свідоцтва працівників Бібліотеки і попросимо учасників проаналізувати разом з нами те, що вдалося зробити. А для розповіді про те, що стосується наукової роботи, проведеної у Ватиканській Бібліотеці, ми запросили деяких вчених, з якими знаходимося в постійному контакті.

Чи пройдуть які-небудь заходи до цієї дати?

З 23 по 27 серпня Ватиканська делегація візьме участь в 75-му Всесвітньому конгресі Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій і установ, який відбудеться в Мілані. Один день буде присвячений релігійним бібліотекам, виступлять представники юдаїзму, християнства і ісламу. Виступаючи з цієї нагоди, я збираюся представити «дух» Ватиканської Бібліотеки. Цей дух, перш за все, універсальний, тому наша бібліотека відкрита для всіх вчених, незалежно від походження, релігії чи культури. Хотілося б також нагадати, як Ватиканська Бібліотека підтримує зв'язки з установами і вченими у всіх країнах, по звернених до неї заявках або за власною ініціативою. Робота у Ватиканській Бібліотеці дозволяє скуштувати універсальність культури і зрозуміти, як культура полегшує обмін, зближення, спільні наукові зусилля.

Що означає бути префектом Ватиканської Бібліотеки?

Ця посада має на увазі керівництво цією крупною установою, зі всіма її структурами, секторами, комісіями. Зараз ведуться реставраційні роботи, і ми покликані сприяти тому, щоб вони йшли швидким ходом, за планом, щоб у всіх аспектах це служило її успішному відкриттю. Перш за все, я відчуваю, що ця посада пов'язує мене з іншими людьми -- чоловіками і жінками, які працюють в бібліотеці, близько ста чоловік. Це - мій народ, моя сім'я. Я усвідомлюю, це -- велика відповідальність. Не завжди легко приймати рішення, які стосуються людей, і відповідати за наслідки. Проте, з тих пір, як я прибув у Ватиканську Бібліотеку, я не лише познайомився з її середовищем, з традицією високої бібліотечної компетентності, але і усвідомив, що це середовище складається з відданих, зацікавлених людей, захоплених місією і служінням бібліотеки. В основному, це - позитивний досвід, не дивлячись на явні труднощі, проблеми і зміни, які належить провести. Нам допомагає і група волонтерів. Префект Ватиканської Бібліотеки відчуває і знає, що його підтримують і йому допомагають. За це я дуже вдячний всім. Я знаю, що це завжди приносить плоди для всієї установи і її успішного функціонування. Абсолютно природно, щоб в бібліотеці Папи діяло Божественне Провидіння; я відчув це, коли почав виконувати обов'язки, які вважав і продовжую вважати вищими за мої здібності. Але справі Провидіння сприяє багато тих, хто працює з самовіддачею, в позитивному дусі, з любов'ю і делікатним свідоцтвом віри. Установі, яка заохочує відповідальність і ентузіазм, вдається стимулювати і змінити навіть тих, у кого менше ентузіазму.

Ваші обов'язки займають багато часу?

Не потрібно рахувати мій робочий час. Адже зі мною - немало співробітників, які охоче виконують свої обов'язки. Можна сказати, роботи так багато, що, здавалося б, її ніколи не закінчити. Але в той же час хороший корпоративний дух, разом з компетентністю і працьовитістю, дозволяють все доводити до кінця, в різних аспектах бібліотечної роботи.

У чому ж полягають ці аспекти?

Йдеться про звичайні аспекти діяльності будь-якої бібліотеки. Ми займаємося новими надбаннями, каталогізацією, фотографічними репродукціями, зберіганням і реставрацією, виставками. Дослідницький персонал займається спеціалізованими каталогами. Ватиканська Бібліотека розділена на три департаменти: рукописи, друковані видання і кабінет нумізматики, кожен з яких може бути розділений і на дрібніші секції. Потім, є фотографічні і реставраційні лабораторії, відділ інформатики і цілий ряд вельми корисних послуг секретаріату.

Чи можете Ви розповісти про себе?

Я народився в 1950 році в корінній міланській сім'ї, працелюбній і гармонійній. У дитинстві відвідував парохію святого Мартіна у Віллапіццоне, після чого поступив в семінарію, маючи намір закінчити ліцей. 35 років тому, 8 січня 1974 року, кардинал Джованні Коломбо висвятив мене на священика в міланському катедральному соборі. Предстоятелі не могли вирішити, відправити мене вивчати вищу математику чи святоотцівську спадщину. Врешті-решт, було вибрано друге.

Для цього ви приїхали до Риму?

У Римі я відвідував Папський східний інститут, вивчаючи грецьких отців Церкви. Я також слухав курс Енріки Фоллієрі, візантолога в римському університеті Ла Сапієнца. Під її керівництвом я зміг зайнятися тим видом досліджень, про які мріяв з часів ліцею, тобто, критичними виданнями і вивченням рукописів. У той час в моє життя увійшли двоє Святих, що найбільше вплинули на моє життя. Я редагував видання Життя Філіппа з Агіри, візантійського Святого, дуже шанованого на Сіцілії, а також заступника Зеббуга на Мальті. Завдяки святому Філіппу мені довелося відвідати Мальту і познайомитися з її чудовим народом і чарівною італо-семітською мовою. Другим Святим був Амброзій Медіоланський. Цікаво, що до нього я наблизився через східних Отців Церкви. Саме монс. Джакомо Біффі, нині кардинал, який займався виданням повної збірки творів Святого у видавництві Чітта Нуова, попросив мене зайнятися виданням книги, посвяченій свідоцтвам, пов'язаним зі святим Амброзієм в візантійському світі.

Дон Адріано Капріолі, нинішній єпископ Реджіо Емілії - Гуасталли, попросив мене прочитати короткий курс патрології для новоначальних і послушниць Святої Марії Гірської, біля Варезі. Потім група поповнилася і іншими монахинями: всіма тридцятьма затворницями стародавнього монастиря, заснованого на досвіді святих Катерини і Юліани в другій половині XV століття -- у той же період, коли виникла Ватиканська Апостольська Бібліотека.

Мене попросили розповісти про святого Амброзія, з духовності якого затворниці черпали основи для свого життя. Це спонукало мене ближче познайомитися з ним. Своєю обізнаністю, духовним досвідом і любов'ю до святого єпископа, вони допомогли мені розкрити багатство його особистості і творів. З часом я відчув себе у черниць «як вдома», в ім'я святого Амброзія народжувалися різні ініціативи, включаючи заснування в 2003 році Академії святого Амброзія при Амброзіанській Бібліотеці. Після того, як я перейшов з Мілану (з Амброзіанської Бібліотеки) до Риму (у Ватиканську Бібліотеку), я не раз чув, що монастир Св. Амброзія -- мій дім в Міланській єпархії; сестри виявляють гостинність кожного разу, коли я приїжджаю. Я не залишив амброзіанського обряду, в якому так красиво служать черниці. У Ватикані, в каплиці префекта Апостольської Бібліотеки, в буденні дні я відправляю Месу згідно обряду моєї єпархії.

Що ви згадуєте про свою викладацьку роботу?

Після трьох років навчання в Римі, з 1977 року я викладав грецьку мову, а протягом року також і латинь, в ліцеї міланської семінарії, але перш за все -- патрологію в духовній семінарії Саронно. Потім, в 1986 році мене призвали в Амброзіанську Бібліотеку: спочатку як доцента, потім як заступника префекта. За рік до цього там почалися реставраційні роботи, які тривали до 1997 року. Здається, моя доля - жити в бібліотеках, де йде реставрація.

До цих пір ми розмовляли про інтелектуальний вимір вашого служіння, а тепер розкажіть про пастирський.

Коли я викладав в семінарії і згодом, коли я почав працювати в Амброзіанській Бібліотеці, було нормальним вести і пастирську роботу в деяких парохіях єпархії. Зрозуміло, це обмежувалося вихідними днями, суботою і неділею. Отже, з 1977 по 1985 рік я був в Кастано Прімо, недалеко від Тічино, де співпрацював зі священиком Паоло Кортезі, який став згодом секретарем кардинала Мартіні. Він допомагав в пастирському центрі (ораторії) для хлопців, я опікувався таким же центром для дівчат, яким управляли салезіанці. Їх духовність я знову знайшов у Ватикані, успадкувавши місце салезіанця Раффаеле Фаріни, нині кардинала, Архіваріуса і Бібліотекаря Святої Римської Церкви. Дев'ять років я провів в Булгарограссо, біля Аппіано Джентіле, допомагаючи в ораторії отцеві Паоло, а також отцеві Доменіко, літньому парохіяльному настоятелеві, сповненого енергією. В ораторії Кастано, завдяки отцеві Паоло, я зрозумів, настільки важливо слухати людей, присвячувати їм свій час, сприяти їх духовному зросту, і намагався наслідувати його приклад і в подальших призначеннях, аж до двох останніх в Сесто-сан-Джованні: близько десяти років на парохії святого Йосифа, а потім на парохії Визволителя. Я був свідком того, як зароджувалися сім'ї і покликання до посвяченого життя. Коли я прибув до Риму, я відвідував ці парохії. Я думав, що справжні стосунки не в'януть; так і сталося. Я вважаю чудовим, що стосунки з багатьма людьми з тих місць залишаються живими і справжніми -- завдяки листам або електронній пошті, а можливо, просто тому, що істинне залишається. Дякую Провидінню, що і в Римі, у Ватиканській Бібліотеці, зав'язуються нові стосунки, інші, але, я сподіваюся і думаю, настільки ж багаті і справжні. З тих пір, як я приїхав до Риму, я співпрацюю, хоч і нечасто, з парохією Святої Марії Утішительки в Казаль Бертоне, титулярним храмом колишнього кардинала Ратцінгера, де я і відправляю недільну Месу.

© переклад Milites Christi Imperatoris